ПОВСТАННЯ МЕРТВИХ



Категории Михайло Орест (Зеров Михайло) ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал День гнiву — вiн настав! Зарокотала Важка, провiсна буря. В небесах Помчала хмар розбурхана навала, I сутiнь розлилася по полях. Незнане щось — немов тумани срiбнi — Припало нiжно до землi крильми I в неï входить: таïна незглибна Пiд суднi довершається громи! Здригнулася земля — i запах м'яти Над нею хвилями зашелестiв; З полегкiстю вона зiдхає, мати, Ожилих випускаючи мерцiв. О жертви зла, замученi, убитi, Оскверненi у гiдностi своïй, Настав ваш час! Настав по лихолiттi, Якому лютий спинено прибiй. До всiх яса! На пiвночi пустиннiй Холоднi розсуваються снiги, I воскресають в них останки тлiннi У повнотi колишньоï снаги. Кого не врятували нерозрадний Плач, молитви, ночей безсонних бiль, Тепер вертає чудо можновладне До рiдних мiст i до отчинних пiль. В чагарниках, на пустирях, у норах Скелети коней будяться. Вони Ворушаться, встають, стрясають порох — I вже бiжать на клич далечини. I, на бiгу вдягаючися в тiло, ïх табуни у таємничiй млi Мчать до воскреслих радiсно i смiло, Щоб ïх везти до отньоï землi. О щастя: знати, що стрiвання свято Заступить тужного розстання нiч, I риси призабутi розпiзнати Осяяних i дорогих облич! Позагробовим iснуванням сильнi I правдою не нашою мiцнi, Вони оновлять, воï замогильнi, Буття основи, темнi i тiснi, Щоб стерлися, в непам'ятi втонули Утрат i бiд принизливi вiки, I щоб не тьмарили тяжкi намули Душi найглибшi, свiтлi тайники. В єствi живущих, плоттю обважнiлiм, Духовости новоï смолоскип Вони розпалять радiсним зусиллям I в серцi збудять аромати лип. I де був хiд, там буде лiт спiвучий; Бiля джерел несмертноï води Розкриється для душ тропа квiтуча До синiх царств магiчноï звiзди... Тремтiть, о слуги зла! В несамовитiм Упоєннi, ви мислили: — Нема Над нас потуги — i тремтячим свiтом Перейдем ми, грiзнi, немов джума. I ви топтали приписи i межi, Ви сiяли порок, розтлiння, смерть, Ви лиходiйства вавилонськi вежi Пiдносили зухвало в чисту твердь. Заглади слухайте ходу залiзну: З могил, з усiх усюд, з усiх чужин Спiшать воскреслi у свою отчизну На чин нечуваний, визвольний чин! Бундючний ум у пориваннi чорнiм Не вигадає зброï проти них — Вiн упаде з владикою потворним, Що прихилив його до стiп своïх. Бо засвiти, що довго так терпiли, Потаєнi за тишею запон, Прорвалися громами влади й сили — I сколихнули весь земний закон. I з неба, супроводячи когорти, Течуть рухливi, свiтлянi стовпи, I шириться в краïнi свiтло горде Як благовiстя щасноï доби. Враз стрепенулись дзвони: батькiвщина Вiтає поворот своïх синiв — I звукiв клекотюча хуртовина Вирує над священним жахом нив. I на чолi несвiтськоï дружини, Керуючи квадриг навальний бiг, У блискавичнiм летi грiзно рине З мечем слiпучим сам Архистратиг.
ПОВСТАННЯ МЕРТВИХ