ВIДХIД ЛIСIВ



Категории Михайло Орест (Зеров Михайло) ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (початок) Поваблений погожим лiтнiм днем, далеко я за мiстом був. З горба я оглядав мiсцевiсть. Вiднедавна закинутий сюди вiйни вирами, я полюбити встиг i город, славний в дiєписах отчизни, i горбисту околицю його, лiсiв масиви i лiнiï спокiйнi, тихоплиннi долин i дружнiх нив, де очi макiв вкропились рясно в натовпи недвижнi колосся спiючого. А проте утiхи не несли менi сьогоднi нi течiя полiв на обрiй, де юга тремтiла, нi вiвтарна тиша горба улюбленого, анi запах гiєратичний чебрецю, що густо процвiв округ: три роки велетенське убивство лютувало на землi; суперники всесвiтнi, два державства в зухвалiй i безприкладнiй сваволi звели безоглядно межи собою вiйну — i нi блiдоï тiнi права за ними не було: жадоба влади, i заздрiсть на багатства не своï, i пристрастей наука низькородна убивства шаловi розкрили брами в широкий свiт: неомiренне зiво щодня, щодня, в невтомностi жахливiй, ум потрясаючiй, втягало тупо тiл, муками покорчених, безвладнi, покiрнi тисячi; по городах обложених населення вмирало вiд голоду i пошестей. Металь, дiставши мертвi крила i лiтати спромогу, розкидав гримучу смерть на городи — i ïх пишнота давня, палатами i банями церков упевнено пiднесена до неба, додолу звалищами опадала без форми, iмени i без обличчя. У моторошнiй чорнявi ночей раптово виникаючi руïни за мить одну, що розривалась ляском i гуркотом оглушливим, ставали безладним кладовищем для дiтей i матерiв. А на майданах тьмяних, оточених скелетами домiв, дня другого похмуро височiли стовпи з повiшеними, i тiла розстрiляних бунтiвникiв валялись пiд стiнами, ще цiлими... Бурун всезатопляючий, жадний, пекельний зближався невiдхильно до околиць, ще незаторкнених, квiтучих миром, в яких найшов притулок я дочасний, i мав перекотитись незабаром неублаганним потоптом по них...
ВIДХIД ЛIСIВ